Слуцький Борис Абрамович (1919–1986) — видатний радянський поет. Народився в місті Слов’янськ Донецької області.
Значна частина його життя була пов’язана з Харковом, де пройшло дитинство поета і були написані перші вірші. В 1930-х роках Борис Слуцький навчався в музичній школі імені Бетховена.
1941 року закінчив Московський літературний інститут ім. Горького. Особистісне становлення Б.Слуцького припало на роки Великої Вітчизняної війни. Незабаром після Перемоги він написав записки у прозі про останні місяці війни та перші післявоєнні місяці, фрагменти з яких були надруковані тільки в роки «перебудови». Один з перших публічних виступів Б.Слуцького перед великою аудиторією відбувся в Центральному лекторії Харкова в 1960 році. Відомий поет Йосип Бродський називав Слуцького в числі своїх вчителів і говорив: «Слуцький майже самотужки змінив тональність післявоєнної російської поезії …»
Значна частина спадщини Слуцького — «одного з великих поетів нашого часу» (Є.Євтушенко) — була опублікована в СРСР лише після 1987 року. Лейтмотивом його поезії був захист свободи, правди і добра.
Помер Борис Слуцький 23 лютого 1986 року в Тулі.
З 1998 року в Харкові присуджується муніципальна літературна премія імені Слуцького.
Вірш Б.Слуцького, присвячений школі:
МУЗШКОЛА ИМЕНИ БЕТХОВЕНА
Меня оттуда выгнали за проф
так называемую непригодность.
И все-таки не пожалею строф
и личную не пощажу я гордость,
чтоб этот домик маленький воспеть,
где мне пришлось терпеть и претерпеть.
Я был бездарен, весел и умен,
и потому я знал, что я — бездарен.
О, сколько бранных прозвищ и имен
я выслушал: ты глуп, неблагодарен,
тебе на ухо наступил медведь.
Поёшь? Тебе в чащобе бы реветь!
Ты никогда не будешь понимать
не то что «чижик-пыжик» — даже гаммы!
Я отчислялся — до прихода мамы,
но приходила, вмешивалась мать.
Она меня за шиворот хватала
и в школу шла, размахивая мной.
И объясняла нашему кварталу:
— Да, он ленивый, да, он озорной,
Но он способный: поглядите руки,
какие пальцы: дециму берет.
Ты будешь пианистом.
Марш вперед! —
И я маршировал вперед.
На муки.
Я не давался музыке. Я знал,
что музыка моя — совсем другая.
А рядом, мне совсем не помогая,
скрипели скрипки и хирел хорал.
Так я мужал в музшколе той вечерней,
одолевал упорства рубежи,
сопротивляясь музыке учебной
и повинуясь музыке души.
1961
